Людина
Всі ми у дитинстві хотіли бути на когось схожими. Брали з когось приклад, наслідували чиїсь дії, в усьому хоч трішечки намагалися бути схожими на старших, котрі були для нас взірцем. Це є свідченням того, що вже у дитинстві людина починає створювати якийсь ідеальний образ, який стає метою певних зусиль щодо самовиховання й самовдосконалення. Пізніше ця робота продовжується. В юності людина обирає собі якогось улюбленого героя — реальну особу або художній образ, який теж стає для неї взірцем для наслідування. А у зрілі роки людина свідомо створює для себе певний ідеал, на який вона орієнтується в процесі своєї життєдіяльності.
Як і інші ідеали, ідеал людини не залишається незмінним. Він змінюється й на різних етапах життя самої людини, й у різні періоди історичного розвитку, не кажучи вже про те, що ідеал людини або його певні риси можуть визначатися також класовими й національними або статевими й професійними відмінностями людей. Так, у молодому віці, створюючи свій ідеал, ми більше уваги приділяємо його зовнішньому вигляду, тобто розглядаємо його переважно з естетичної точки зору, а у зрілості на перший план висуваються моральні й громадянські якості людини. Якщо у первісному суспільстві ідеальними рисами вважалися насамперед такі, як сила і спритність,то пізніше їх місце посіли мудрість, людяність, культура, освіченість тощо.
Ідеали та світогляд
У кожному світогляді вироблявся свій ідеал людини. Так, у міфології цей ідеал утілювався в образах Геракла, Прометея, Афродіти, Аполлона та інших героїв і богів. Для філософів ідеалом людини був образ мудреця, який не тільки пізнав найголовніші закони й може бачити сутність речей, а й своє життя будує відповідно до цих законів. У релігії ідеальними людьми вважаються святі, які все своє життя присвячують служінню Богові. Що ж стосується наукового світогляду, то у ньому ідеальна людина — це насамперед усебічно й гармонійно розвинена людина, у якої досконалими є і зовнішність, і внутрішній світ, і поведінка, і інтелект, і моральні якості.
Звичайно, здійснити цей ідеал у житті дуже важко. Та й у суспільстві нашому немає для цього всіх належних умов, освіта ще не завжди спрямована на його досягнення. Але ж завдання ідеалу й полягає саме в тому, щоб скерувати нашу діяльність у потрібному напрямку, на здійснення відповідних змін і в довколишньому середовищі, і в самих собі.
Особисті цілі та ідеали
Ті ж ідеали, які абсолютизують окремі риси й властивості людини, наприклад, зовнішню красу або духовність, завжди будуть неповними та однобічними. Найгарнішалюдина, позбавлена духовності, мало чим відрізняється від гарної ляльки. Найпрекрасніший злочинець у моральній площині залишається потворою. Так само й надзвичайно освічена або дуже розумна людина, якщо вона є фізично немічною або морально нерозвиненою, не може вважатися цілком досконалою. Для того, щоб зуміти реально наблизитися до свого ідеалу, необхідно добре знати і самих себе: і те добре, що є в нас, і наші недоліки. Тільки у такому випадку, порівнявши наше реальне «Я» з нашим ідеалом, ми можемо побачити, що нам потрібно вдосконалювати в собі у першу чергу, й можемо визначити те, як це слід робити. При цьому треба також ураховувати й умови нашого життя, й наші можливості. Якщо у когось, скажімо, від народження слабке здоров'я, то навряд чи він зможе стати Гераклом або олімпійським чемпіоном з якогось виду спорту, принаймні це буде дуже важко зробити. Але за бажання кожен може бути цілком здоровою людиною.
Оптимізм та песимізм
Можливо, вам доводилося зустрічати людей вже похилого віку, які з гіркотою говорили про те, якими вони могли б бути, якби вчасно замислилися над цим питанням і цілеспрямовано працювали над собою.
Дехто з них посилається на несприятливі обставини свого життя. Проте це може бути виправданням перед іншими, але не перед самим собою. Позаяк кожна людина за будь-яких обставин може щось зробити для того, щоб стати кращою, ніж вона є і від того чим раніше замислиться людина над тим, якою б вона хотіла або повинна бути, тим більше вона матиме можливостей і часу для того, щоб наблизитися до свого ідеалу. Й чим швидше вона стане на шлях самовдосконалення, тим більшу відстань їй вдасться пройти.
. Життя людини — ланка в існуванні світу
Життя кожної людини — це своєрідний атом неосяжної, безмірної вічності. Воно, як і справжній атом, є єдиним цілим. І як атом, воно незмірне мале порівняно з вічністю. Нерідко говорять, що воно як іскри, що за мить
вилетіла з багаття, спалахнула на коротку мить у темноті й одразу ж згасла. Такі порівняння — сумне усвідомлення швидкоплинності людського життя. Але не тільки її. Оскільки життя людини — це також і одна з безлічі ланок буття світу у нескінченній зміні взаємоперетворень які постійно відбуваються у природі та суспільстві. От же, життя кожного з нас існує не просто саме по собі. Воно міцно вплетене у тканину загального буття, та посідає у ньому точно визначене місце. А отже, підпорядковується загальним його законам і має найбільш загальні властивості будь-якого буття. Тому, пізнаючи світ, його закони та властивості, ми водночас пізнаємо й самих себе. Проте, щоб глибше пізнати себе, ми маємо відкривши й досліджувати закони й самого людського життя, які виражають його якісну своєрідність.
Висновок
Появі кожного з нас передувало існування мільйонні людей, які були нашими предками й перед якими кожний з нас якоюсь мірою в боргу. Бо ж якщо вони, навіть не знаючи про це, своєю працею й своїм розвитком зробили можливим саме наше життя, то це означає, що й ми їм чимось зобов'язані. Тому нам слід зрозуміти, за що 6оролися й чого прагнули вони, тобто зрозуміти сенс самої історії, щоб і своїм життям зробити бодай малесенький крок у цьому ж напрямку, допомогти людству на його багато аспектномушляху й передати естафету історії іншим — тим, прийде на зміну й житиме після нас.
Список використаної
Літератури.
1. Альберони Ф. Дружба и любовь. — М., 1991.
2. Берн 9. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. —
Л., 1992.
3. Бромлей Ю.В., Подольный Р.Г. Человечество — это народы. — М., 1990.
4. Васильєв К. Любовь. - М., 1982.
5. Вайсс Ф.Р. Нравственние основи жизни. — М., 1994.
|
