Пошукова робота

Українські інфекціоністи.

“Пам ’ яті видатного інфекціоніста

Б.М.Котляренка (1900-1969 рр.) ”

2001

6 червня 2000 р. виповнилося б 1000 років видатному інфекціоністу, клініцисту і педагогу, відомому вченому Борису Миколайовичу Котляренко. Б.М.Котляренко народився у м.Ряжську Рязанської губернії. У 1917 р. він закінчив реальне училище та поступив у Самарський університет. Великі здібності, працьовитість і особливе зацікавлення інфекційними хворобами дали йому змогу з 1919 р. працювати асистентом кафедри мікробіології. У 1925 р. Борис Миколайович закінчує Ленінградський інститут медичних знань.

Перші роки молодого лікаря пов’язані з працею на Волховбудові, а незабаром – у лікарні ім.С.П.Боткіна на кафедрі одного з найвидатніших інфекціоністів проф.Г.О.Івашенцова. Одночасно він працює у патофізіологічній лабораторії академіка О.Д.Сперанського. Під їх керівництвом формувався досвідчений клініцист та експериментатор.

Наприкінці 30-х років Б.М.Котляренко за дорученням Уряду працює лікарем 1-ої китобійної флотилії “Слава”. Під час навколосвітнього плавання він мав змогу досконало познайомитись з різноманітною інфекційною патологією й тропічними хворобами. У другу світову війну гвардії полковник Б.М.Котляренко – епідеміолог фронту. Кандидатську дисертацію (“К генезу кожных реакцій”) захистив у блокадному Ленінграді.

Весь час Б.М.Котляренко поєднував практичну діяльність лікаря з викладацькою роботою у вищих навчальних закладах спочатку в Ленінграді, а з 1951 р. до грудня 1969 р. у Львові як завідувач кафедри інфекційних хвороб і головний лікар інфекційної клініки.

Саме Б.М.Котляренко почав формувати Львівську наукову школу інфекціоністів і перш за все – школу лікарів-інфекціоністів. Будучи талановитим клініцистом, бездоганно володіючи всіма методами діагностики і лікувальних (у тому числі хірургічних) втручань у клініці інфекційних хвороб, він перший у Львові діагностував інфекційний мононуклеоз, феліноз, розробив і впровадив у практику діагностичні й лікувальні методи при кашлюку, ящурі, туляремії, правці, дизентерії, гнійних менінгітах, енцефалітах, бешисі, черевному і висипному тифах та ін. Достатньо сказати, що у практиці інфекціоністів відомо багато діагностичних симптомів за іменем Котляренка.

Особливо багато уваги Б.М.Котляренко приділяв удосконаленню роботи кафедри та її клінічної бази. За його ініціативи і під його безпосереднім керівництвом було відбудовано 3-й поверх клініки. боксовано всі великі палати, створені біохімічна лабораторія, рентгенівський, фізіотерапевтичний, електрофізіологічний кабінети, операційну, патоморфологічне відділення. Організовані лекційна аудиторія, наукова лабораторія кафедри та перший в Україні кабінет тропічної медицини.

Очолюючи понад 15 років інфекційну службу Львівської області, він багато зробив для її розвитку, впровадження у практику найновіших досягнень науки і підвищення кваліфікації практикуючих лікарів, часто виїжджав у райони західних областей України для ліквідації загроз спалахів інфекційних хвороб, вперше організував щомісячні науково-практичні конференції з інсектології для медичних працівників у районах Львівської області.

Широке коло наукових інтересів Б.М.Котляренк знайшло відображення в 76 опублікованих працях у галузі інфекційної патології, імунології, епідеміології та у багатьох доповідях на конференціях і з’їздах. Він з великою любов’ю передавав свій багатий досвід клініциста й педагога молодій зміні, виховав цілий ряд талановитих спеціалістів і науковців. Під його керівництвом виконано 3 докторські й 23 кандидатські дисертації, підготовлено багато кваліфікованих лікарів. Кафедра була однією з провідних в Україні.

Уряд високо оцінив заслуги Б.М.Котляренка, нагородивши його двома орденами і п’ятьма медалями.

Борис Миколайович був людиною з різнобічними інтересами, цікавим співрозромовником, багато читав, мав дуже приємний сильний баритон, добре співав (і у концерта) зі своєю дружиною, відомою оперною співачкою Веронікою Водяницькою, грав на роялі.

Наведений портрет видатного лікаря і педагога був би неповним, якщо б не сказати, що Борис Миколайович був скромною, чесною, чуйною, доброзичливою і відвертою людиною. Таким його знали учні й колеги. 22 грудня 1969 р. Бориса Миколайовича не стало. Він рано пішов з життя, але завжди буде жити в історії вітчизняної інфектології і в пам’яті тих, кому пощастило його знати.