КОНСТИТУЦІЇ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН.
План лекції.
1. Поняття та сутність конституцій.
2. Основні риси конституцій.
3. Класифікація і порядок прийняття конституцій.
4. Поняття конституційного нагляду.
1. Конституція
(від лат. constitutio
– організація
, устрій
, настанова
) – основний закон держави, який закріплює її суспільний і державний устрій, основні права, свободи і обов’язки громадян, організацію державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій, символіку держави тощо.
Від звичайних правових норм конституційні норми відрізняються тим, що вони закріплюють методи і форми здійснення державної влади. Предмет правового регулювання конституційних норм стосується самих основних умов політичного існування всього суспільства.
В науці конституційного права поняття “конституція” застосовується в двох значеннях. У формальному
значенні – це юридична конституція
, тобто основний закон держави, який закріплює суспільно-економічний устрій, форму правління і форму державного устрою, правовий статус особи. Але на практиці може скластися такий порядок здійснення державної влади, який може істотно відрізнятися від порядку, який приписує конституція. Цей реальний порядок здійснення державної влади називається фактичною
конституцією
.
2. Кожна із діючих конституцій має специфічні індивідуальні риси. В той же час конституціям властиві загальні ознаки.
Всі конституції в тій чи іншій формі проголошують лозунг народного суверенітету (Конституція Бельгії 1831 р.: “Всі влади походять від народу. Вони здійснюються встановленим Конституцією порядком” (ст. 25).
Всі конституції в тій чи іншій формі закріплюють інститут приватної власності.
В конституціях звичайно визначаються і закріплюються основні принципи теорії поділу влад ( в Японській Конституції міститься такий припис – “Парламент являється вищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом держави” (ст.41).
Всі конституції встановлюють і закріплюють форму правління відповідної держави – республіку або монархію (Конституція США нічого не говорить про форму правління всієї держави, але закріплює республіканську форму правління для штатів: “Сполучені Штати гарантують кожному штату в даному союзі республіканську форму правління” (ст. IV, розділ 4).
Конституції встановлюють і закріплюють форму державного устрою – унітаризм або федерацію, хоча в самому тексті можуть бути відсутні прямі припис (конституції США та Індії говорять про Союз).
Всі конституції в тій чи іншій формі проголошують і встановлюють демократичні свободи громадян та підданих.
Конституції визначають принципи організації системи вищих органів державної влади і порядок діяльності підсистем, які її складають. В їх число входять глава держави, уряд, парламент. В конституціях також встановлюються основи регулювання таких важливих політичних процесів як вибори, референдум, законодавство.
Деякі конституції містять норми, які регулюють зовнішню політику держави. Наприклад, відмова від завойовницьких війн включена у преамбулу Конституції Франції 1946 року.
Конституції, прийняті після другої світової війни, як правило, більш детальні.
3. Відповідно до того, як об’єктивно виражена зовні воля укладача, конституції поділяються на писані
і неписані
.
За способом зміни, внесення поправок і доповнень конституції поділяються на жорсткі
– змінюються і доповнюються в більш складному порядку, ніж той, який прийнятий для звичайної законодавчої процедури; гнучкі
– змінюються і доповнюються в тому ж порядку, що і звичайні парламентські закони.
Державна практика виробила ряд способів прийняття конституцій. Право на прийняття першої або нової писаної конституції, яке в літературі називається установчою владою, здійснюється або представницьким органом
, або виборчим корпусом
, або виконавчою владою
.
Перші писані конституції – Американська 1787 р. і Французька 1791 р. Були прийняті представницькими органами, відповідно Конвентом (Установчими зборами) і Генеральними штатами (Парламентом).
В новітній політичній практиці прийняття конституцій представницькими органами широко розповсюджене. Вся процедура прийняття нової конституції – від розробки проекту до його остаточного затвердження – здійснюється самим представницьким органом і створюваними ним допоміжними органами. Тільки Установчими зборами були прийняті конституції Італії 1947 р., Індії 1950 р., Болівії 1967 р., Бангладеш 1972 р. Парламентами були прийняті конституції Пакистану 1973 р., Таїланду 1947 р., Греції 1975 р. В деяких випадках установчі збори тільки розробляють і затверджують проекти конституцій, а остаточне рішення про його прийняття приймає виборчий корпус.
Прийняття конституції виборчим корпусом складається з двох етапів – розробка проекту конституції і остаточне його затвердження, після чого конституція вступає в законну силу. Сам виборчий корпус не може розробляти проект конституції. Це робить або спеціальний конституційний комітет, або установчі збори.
Прийняття конституції одностороннім актом виконавчої влади (глави держави) – октроїрувавння. Октроїруваними є конституції Бахрейну, Йорданії, Кувейту, Марокко та деяких інших держав, де глави держав – монархи – зберігають значні владні повноваження.
4. Правова норма, видана будь-яким державним органом, набуває юридичної сили тільки в тому випадку, якщо правила, які в ній містяться, не суперечать конституції. Це завдання покладається на інститут конституційного нагляду, який у встановленій формі здійснює перевірку звичайних законів на відповідність їх конституції. Функція конституційного нагляду полягає у підтримці і забезпеченні конституційної законності.
Доктрина конституційного нагляду була вперше сформульована і застосована Верховним судом США під головуванням Джона Маршалла в 1803 р. у рішенні по справі Мербюрі проти Медісона. Верховний суд визнав розділ 13 Закону про судоустрій 1789 р. таким, що суперечить статті ІІІ Конституції, і який не підлягає примусовому застосуванню через суд.
В зарубіжних країнах конституційний нагляд може застосовуватися в двох основних видах.
Перший
– здійснення конституційного нагляду всіма судами загальної юрисдикції
(США, Аргентина, Мексика, Данія, Норвегія, Канада, Австралія, Індія, Японія). Цю систему називають децентралізованою або американською.
Другий – централізований (європейський) нагляд
. Застосовується в тих країнах, де для цієї мети створюються спеціальні квазісудові органи, які не входять в систему судів загальної юрисдикції. Для цих органів наглядова діяльність є головною або єдиною функцією (ФРН, Австрія, Італія, Франція).
Об
’
єктами
конституційного нагляду можуть бути звичайні, конституційні, органічні закони, поправки до конституцій, міжнародні договори, парламентські регламенти, нормативні акти виконавчих органів.
Суб
’
єктами
конституційного нагляду можуть бути фізичні і юридичні особи, державні органи, наділені правом конституційного запиту про конституційність того чи іншого акта.
Орган, яких здійснює конституційний нагляд може визнавати суперечливим конституції або весь закон, або окремі його положення. За загальним правилом рішення органу конституційного нагляду є остаточним і може бути переглянуте тільки ним самим.
Правовим наслідком визнання закону або іншого акту неконституційним є те, що відповідний нормативний акт повністю або частково втрачає юридичну силу. В країнах, де конституційний контроль прямо не передбачений писаною конституцією, визнання закону неконституційним не тягне за собою його формальної відміни. Це може зробити тільки парламент. Такий закон формально міститься в корпусі діючого законодавства, але не застосовується судами.
|
