Міністерство освіти і науки України.
Київський державний торгово – економічний університет.
Коломийський економіко – правовий коледж.
З курсу “Фізичне виховання”
На тему: “Лікувальна фізична культура”.
2001р.
План.
1. Вступ………………………………………………………………2ст.
2. Лікувальна фізкультура як метод лікування, особливості метода ЛФК……………………………………………………………….3ст.
3. Розвиток лікувальної фізкультури як дисципліни……………..4ст.
4. Використана література………………………………………….5ст.
1.
Вступ.
Фізична культура – частина всієї культури суспільства, засіб зміцнювати здоров’я, всестороннього фізичного розвитку людини. Включає в себе фізичні вправи, спорт, туризм, методи загартування організму. Фізична культура ціниться в суспільстві передовсім, як проява активної діяльності.
Після Великої Жовтневої революції фізична культура в СССР так і в Україні стала розвиватися як масовий рух.
Важливим в розвитку фізичної культури, заохочення до неї широких мас населення, особливо молоді, явились змагання в 1928р. перша Спартакіада народів СССР і введений в 1931р. всесоюзний фізкультурний комплекс “Готов к труду и обороне СССР”.
В роки Великої Вітчизняної Війни фізична культура стала важливою частиною фізичної підготовки бійців і командирів всіх родів і військ. Широко застосована в воєнно-медичних закладах лікувальна фізкультура сприяла скороченню сроків виздоровлення ранених і хворих, поверненню їх в роту.
В 1972р. принятий новий комплекс “Готов к труду и обороне СССР”, включаючий 5 ступенів для осіб від 10 до 60 років. З 1 вересня 1979р. введена нова навчальна ступінь ГГО “К стартам готов”, для дітей 7-9 років.
Важливе значення мали постанови партії і уряду. Вони були зацікавлені, щоб їхній народ був здоровий, фізично підготовлений.
Особливу увагу відігравав розвиток масового фізичного руху, перетворення його в всенародний, введення фізичної культури в життя кожної людини, організації, колективу чи сім’ї.
В зв’язку з цим перед медробітниками поставлені серйозні задачі, пов’язані з покращенням медичного контролю за станом здоров’я фізкультурників, і спортсменів, розширення сітки лікувально-фізкультурних диспансерів.
2.
Лікувальна фізкультура як метод лікування, особливості метода ЛФК.
Лікувальна фізкультура (ЛФК) як метод лікування – використання комплекса засобів фізкультури з профілактичними лікувальними реабілітаційними цілями. ЛФК широко використовуються в системі комплексного лікування в поліклініках, санаторіях, лікарнях.
Регулярне застосування ЛФК в лікарні, поліклініці, домашніх умовах розвиває у хворого особливе відношення до використання фізичних вправ, проявляє гігієнічні навички, правильне ставлення до загартування організму.
В розвитку метод ЛФК в СССР можна виділити 4 основних етапи.
Перший етап (1923-1930) – розповсюдження і введення ЛФК в систему санітарно-курортних лікувань.
Другий етап (1931-1942) - введення ЛФК в загальну систему лікувально-профілактичних закладів з застосування диференційованої методики при різних захворюваннях.
Третій етап (1941-1945) – знаменитий широким використаанням ЛФК в період Великої Вітчизняної Війни в госпіталях.
Четвертий етап з 1945р. характеризується подальшим широким заглибленням ЛФК в систему лікувально-фрофілактичних закладів.
Характерна особливість метода ЛФК – його фізіологічність і незмінність для організму.
Цим і пояснюється ефективність використання його при різних захворювань і травмах.
Важлива особливість метода ЛФК – активна участь самого хворого в лікувальному процесі, тому лікарю при назначенні ЛФК слідує чітко оприділити ступінь його фізичної активності. В організації лікування хворих і рух не протирічать, а доповнюють один одного.
ЛФК являється також методом патогенетичною терапією. Крім того ЛФК – метод функціональної терапії, так як фізичні вправи стимулюють і розвивають функцію всіх основних органів і систем.
Характерна риса метода ЛФК – треніровка хворих за допомогою фізичних вправ, яка поділяється на загальну і спеціальну.
Загальна треніровка застосовується з метою оздоровлення, укріплення організму в цілому і розвиток адаптації до збільшених фізичних навантажень, спеціально з метою відновлення, нормалізації, і розвитку фонкцій органів чи ситем.
3.
Розвиток лікувальної фізкультури як дисципліни.
Лікувальна фізична культура як дисципліна – розділ клінічної медицини, вимагаючою дію фізичних вправ і других засобів фізичної культури і розроблені методи їх застосування в лікувально-профілактичних і реабілітаційних цілях.
Термін “лікувальна фізкультура” був затверджений пленумом Ради фізкультури Наркомзрава СССР в 1929р. Цим терміном були замінені старі поняття “кінозетерапія”, “мототерапія”, “лікувальна гімнастика” і інше, як правило розглядаючі застосування фізичних вправ з вузько локальних, механістичних позицій.
Великий вплив на формування ЛФК як дисципліни показали роботи видатних вчених І.М. Сеченова, І.П. Павлова, Н.В. введенського, Ш.Я. Мудрова, Г.А. Захаріна, С.П. Боткіна, П.Ф. Лесгафта.
ЛФК як наукова дисципліна сформувалась після Великої Жовтневої революції. Велику роль зіграв в її розвитку зіграв пеший нарком охорони здоров’я, а також Н.А. Семанко.
В 1928р. в центральному інституті культури була організована перша в країні кафедра ЛФК, яку очолив І.М. Саркізов – Серанізі, в 1931р. – кафедра ЛФК в ЦІІ лікарів, якою завідував Б.А.Івановський.
В 30-х рр. 20ст. ЛФК завойовує все більше визнання. В 1944р. виходить перший підручник по ЛФК для студентів-медиків В.В.Горіневськой і Е.Ф.Древінг, в 1950р. – монографія В.Н.Мошкова “Общая основа лечебной физической культури”.
В 1996р. вийшла постанова ЦККПСС і Ради Міністрів СССР “О мерах по дальнейшому розвитию физической культури и спорта”, яка відігравала величезну роль у розширенні застосування ЛФК.
4.
Використана література.
1. Б.В.Петровський, Большая медическая енциклопедія, том 22/Москва:1985р.
2. Б.В.петровський, Большая медическая енциклопедия, том 13/Москва:1980р.
|
