Реферат на тему:
Західноєвропейська інтеграція у повоєнний період.
1. Створення Європейського економічного співтовариства
2. Еволюція ЄЕС протягом 60-х – 80-х років.
3. Підписання Маастрихтського договору та створення Європейського союзу.
4. Міжурядова конференція ЄС, підписання Амстердамського договору.
Ідея про необхідність об’єднання західноєвропейських країн реальних обрисів на початку 1950-х років. У 1951 року за ініціативою міністра закордонних справ Франції Робера Шумана було утворено організацію під назвою Європейське об’єднання вугілля та сталі. Цю першу європейську інтеграційну структуру утворили 6 держав: Франція, Італія, Західна Німеччина (ФРН), Бельгія, Нідерланди та Люксембург. Вони виходили з того що вугілля та сталь – це такі галузі виробництва, які є основою основ подальшого розвитку важкої промисловості, яка в свою чергу є найважливішою в подальшому розвиткові економіки.
Наступним кроком стало подія 25 березня 1957 році, коли вищезгадані країни утворили ще дві організації: Євроатом та Європейське економічне співтовариство.
Великобританія відмовилася від підписання обох договорів, щоправда це пізніше було визнано помилкою. Вона у 1959 році ініціювала створення іншої альтернативної організації: Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). 4 січня 1960 року було підписано договір про утворення цієї організації, до якого приєдналися: Великобританія, Австрія, Швейцарія, Португалія, Данія, Швеція та Норвегія. Однак вже після утворення ЄАВТ стало зрозуміло, що ця організації не стане конкурентом ЄЕС через слабкість країн, що входили до неї. Згодом ЄАВТ перетворилася у структуру яка діяла лише у зовнішньоторговельній сфері, її вплив був дуже незначний. На сьогоднішній день до складу ЄАВТ входять: Швейцарія, Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн.
Наступним кроком у еволюції європейської інтеграції стало 20 липня 1963 року. У столиці Камеруну Єунде підписується Єундська конвенція. В ній було закріплено розширення сфери дії ЄЕС і умови співробітництва із 26 країнами Африки, більшість з яких складають колонії Франції.
У 1967 році злиття 3-х організацій (Євроатом, Європейське об’єднання вугілля та сталі та ЄЕС) у організацію під єдиним керівництвом ЄЕС, яку стали називати “парасольковою” структурою.
У 1968 році перший етап європейської інтеграції завершується по трьом основним напрямам:
1) завершується утворення митного союзу ЄЕС, скасовано будь які обмеження на пересування товарів через митниці;
2) утворюється єдиний ринок сільськогосподарської продукції;
3) сформовано єдиний механізм координації торговельно-економічної та соціальної політики.
Наступним кроком європейської інтеграції стало підписанння 22 липня 1972 року угоди між ЄЕС та ЄАВТ про загальноєвропейську зону вільної торгівлі (взаємна торгівля на пільгових умовах), яка діє і сьогодні.
1 січня 1973 року сталося перше розширення ЄЕС: до нього приєднуються Великобританія, Ірландія та Данія (відповідно вони вийшли з ЄАВТ). Через два роки розширюється сфера діяльності ЄЕС і у третьому світі: у 1975 році була підписана Ломейська конвенція (Того), згідно з якою до сфери дії ЄЕС приєдналося ще 20 країн третього світу Африки та Азії – колишні англійські колонії та домініони.
Наступним кроком стало перетворення ЄЕС у червні 1979 року з суто економічної організації у політично-економічну структуру. Відбулися перші прямі вибори до Європарламенту. Фактично Європарламент існував з самого початку існування ЄЕС, але до цього моменту національні парламенти делегували своїх представників до Європарламенту. Після червня 1979 року громадяни стали безпосередньо обирати своїх представників до Європарламенту.
1 січня 1981 року відбувається друге розширення ЄЕС: до його складу вступає Греція. Вступ Греції – це один з двох прикладів, коли розширення ЄЕС відбувалося з суто політичних причин (таких випадків в історії ЄЕС було 3). Греція у 1981 році за своїми показниками економічного розвитку зовсім не відповідала стандартам ЄЕС, ця ситуація залишається і сьогодні (Грецію не включили до зони євро). Справа в тому, що в Греції незадовго до цього було скинуто диктатуру “чорних полковників”, і в країні розпочалися процеси демократизації, однак дещо не в тому напрямку, в якому б бажали капіталістичні країни. Серед населення Греції все більше і більше поширювалися соціалістичні та соціал-демократичні погляди, комуністична партія набирала популярності, СРСР був готовий надати їй допомогу. Тому для того, щоб остаточно закріпити Грецію у західній системі, не дати їй вийти з НАТО і стати нейтральною чи потрапити під вплив СРСР, її досить поспішно прийняли до ЄЕС.
У 1982 році відбулася унікальна подія в історії європейської інтеграції – територія ЄЕС зменшилася: рішення про вихід з ЄЕС прийняла Гренландія, яка щоправда не є незалежною державою, а лише автономною частиною Датського товариства. Через три роки (у 1985 році) це рішення було схвалено.
У 1986 році (1 січня) сталося третє розширення ЄЕС (також з політичних причин): до його складу входять Іспанія та Португалія. Причинами стали падіння режиму Франко в Іспанії та падіння військового тоталітаризму в Португалії, а також поява намірів в цих країнах рухатися в напрямку до соціалізму.
Початок 90-х років міг би стати третім прикладом розширення ЄЕС з суто політичних причин за рахунок країн Центральної та Східної Європи.
У 1986 році в еволюції ЄЕС відбувається дуже важлива подія, яка заклала підвалини того, що на сьогодні називається Європейським Союзом: 17 лютого 1986 року підписується Єдиний європейський акт. На середину 80-х років країни-члени ЄЕС прийшли до висновку, що ЄЕС як суто економічна структура вже себе вичерпала і готова поширити свою сферу впливу на всі сфери буття людини (окрім військової). Першим кроком мала стати уніфікація законодавства західноєвропейських країн (що і було зроблено підписанням Єдиного європейського акту). В ньому мова йшла про уніфікацію більш ніж 300 норм внутрішнього законодавства. Було також встановлено термін до 1 січня 1993 року для створення “єдиної Європи”.
У 1986 році також починаються переговори про підписання нового документу, який би інституціоналізував повне об’єднання Європи. 7 лютого 1992 року було підписано Договір про Європейсткий Союз у м. Маастрихт (Голландія). В ньому було закладено концепцію трьох опор ЄС:
1) інституціональна: 4 наднаціональних органи управління єдиної Європи: Європейська комісія, Європейська Рада, Європарламент та Європейський суд;
2) єдина зовнішня політика та політика безпеки;
3) єдина політика в галузі внутрішніх справ.
До 1 січня 1993 року був встановлений термін для ратифікації Маастрихтського договору у національних радах. Однак завершити цей процес у встановлений термін не вдалося. Це перш за все було пов’язано з тим, що частина суверенітету передавалася на наднаціональний рівень. Найбільші складнощі, які ставили під загрозу утворення ЄС, виникли в трьох країнах: Франція, Данія та Великобританія. У Франції до останнього моменту в Національних зборах не ставили на голосування питання про ратифікацію цього договору, оскільки розстановка сил у парламенті була не на його користь. У Данії договір ставився на голосування двічі (що в принципі неприпустимо, однак під час першого голосування було знайдено формальні). У Великобританії ратифікація договру ледь не призвела до глибокої політичної кризи. Ратифікація мала відбутися влітку 1992 року, але у травні було обрано новий парламент, який створив значний опір Маастрихтському договору. Джон Мейджер, тогочасний прем’єр-міністр, призначений за декілька місяців до ратифікації, навіть поставив на карту свою політичну долю і заявив, що якщо Палата громад не ратифікує цей договір, то він подасть у відставку і його партія вийде з Палати громад і проведе позачергові вибори.
З 1 листопада 1993 року Маастрихтський договір набув чинності і замість ЄЕС було утворено Європейський союз.
Через два роки після цієї події (1 січня 1995 року), до ЄС приєднуються 3 країни: Австрія, Фінляндія та Швеція. Велися переговори про вступ до ЄС з Норвегією, однак на референдумі більшість населення Норвегії проголосувала проти. Називають 2 причини цього:
1) традиційно у скандинавських каїнах соціальні стандарти знаходяться на значно вищому рівні, і вступивши до ЄС країна мала б знизити свій рівень[1]
;
2) Норвегія – єдина країна з 4-х, яким пропонувався вступ, має достатньо ресурсів для власного існування.
Поки що мова про вступ Норвегії до ЄС не ведеться.
[1]
Цю проблему вирішили Фінляндія та Швеція, на яких поки що не поширюється дія Соціальної хартії ЄС
|
